ⓘ Королівство Угорщина, 1526-1867. Королівська Угорщина - назва тієї частини середньовічного Угорського королівства, в якій після поразки угорсько-чесько-хорватсь ..

                                     

ⓘ Королівство Угорщина (1526-1867)

Королівська Угорщина - назва тієї частини середньовічного Угорського королівства, в якій після поразки угорсько-чесько-хорватського війська в битві при Могачі і подальшого розділу Угорщини Габсбурги були визнані королями Угорщини. Центральна частина розділеної країни була окупована турками, а в східній частині утворилося Східно-Угорське королівство, що згодом стало Трансильванським князівством. Столицею Королівської Угорщини більшу частину періоду було місто Пожонь.

                                     

1. Габсбурги - королі Угорщини

Члени династії Габсбургів - найвпливовішої династії Священної Римської імперії - обиралися королями Угорщини та приносили при коронації клятву на конституції Угорського королівства.

Після завоювання Габсбургами Османської Угорщини термін "Королівська Угорщина" вийшов з ужитку, а імператор став називати свої угорські володіння "Угорським королівством".

Король з династії Габсбургів безпосередньо контролював фінансові, військові та закордонні справи Королівської Угорщини, а імперські війська захищали її кордони. Габсбурги не поспішали давати занадто велике число помічників Палатину, щоб займаюча це місце особа не набула занадто великої влади. Крім того, Габсбургів і угорців поділяло так зване "Турецьке питання": Відень хотів підтримувати мир з Османською імперією, угорці ж бажали вигнати турків. Поступово багато угорців перейшли на антигабсбурзькі позиції.

                                     

2. Реформація в Угорщині

Реформація швидко поширилася в Угорщині, і до початку 17-го століття дуже мало знатних родин залишилися католиками. У Королівській Угорщині більшість населення стало сповідувати лютеранство в кінці 16-го століття.

Архієпископ Петер Пазмані реорганізовував в Королівській Угорщині Римо-католицьку церкву і провадив контрреформацію, що відкидало завоювання протестантів в Королівській Угорщині, використовуючи переконання, а не залякування. Реформація викликала розбіжності між католиками, які часто були на боці Габсбургів, і протестантів, у яких розвинулась сильна національна ідентичність і які стали повстанцями в очах австрійської влади. Прірву також була між головними католицькими магнатами і, головним чином, протестантською дворянською меншистю.

                                     

3.1. Королівська Угорщина до 1848 року Угорщина в XVIII столітті

В кінці XVII століття почалося поступове відвоювання територій, захоплених турками в Європі. Тоді ж, в 1699 році до Королівської Угорщини були приєднані й українські землі Закарпаття, разом з усім Трансильванським князівством до якого ці землі входили.

Леопольд I, розглядаючи їх як завойовані землі, не став відновлювати там угорські державні інститути, а утворив там Темешварский банат і Військову границю. У звязку з запустінням цих місць в результаті бойових дій туди почали запрошувати переселенців з усієї Європи, які, осівши на місці, зовсім не погоджувалися з тією думкою, що вони тепер повинні стати підлеглими угорських магнатів. Ференц II Ракоці спробував скористатися зайнятістю австрійців війною за іспанську спадщину, і підняв повстання, але воно завершилося невдачею. Імператор Карл VI став вибудовувати відносин з угорцями на основі положень Сатмарського миру. У 1723 році Будапештський парламент схвалив Прагматичну санкцію в обмін на визнання Угорщини окремим королівством з монархом з династії Габсбургів на чолі. Підтримка угорців допомогла згодом Марії Терезії втриматися під час війни за австрійську спадщину. Коли імператором став Йосиф II, то він спробував правити як абсолютний монарх єдиної держави, і відмовився визнавати особливі права угорців. Його наступник Леопольд II повернувся до статусу Угорщини як окремого королівства.



                                     

3.2. Королівська Угорщина до 1848 року Угорщина в XIX столітті

Революція у Франції призвела до припинення будь-яких реформ в Угорщині, а наступні війни завдали важкий удар по економіці. Франц II скликав угорський парламент лише для того, щоб отримати людей і гроші для воєн. У 1848–1849 роках угорці, скориставшись ослабленням центральної влади, підняли повстання, намагаючись домогтися незалежності, проте воно було жорстоко придушене.

Поразка Австрії в 1859 році в війні з Францією і Сардинією зробило необхідним врегулювання відносин з угорської частиною імперії, яке могло бути можливим тільки в результаті відновлення конституційних прав і цілісності Угорського королівства. У результаті австро-угорського компромісу 1867 року Австрійська імперія була перетворена в двоєдину монархію, і Угорщина була розширена до Транслейтанії.